Українська акторка театру, кіно та дубляжу Наталка Денисенко відверто розповіла про перші роки материнства, виховання сина та моменти, які назавжди залишилися в її пам’яті. Акторка також поділилася власним досвідом пошуку балансу між особистим життям і роботою. Про це – в ексклюзивному інтерв’ю Dytyna Media.
Про те, як Наталка Денисенко ставиться до гаджетів, особистого часу й що радить молодим мамам сьогодні – читайте далі.
Як ви згадуєте свої перші роки материнства – що було найскладнішим і що приносило найбільше радості?
– Найскладнішим для мене було усвідомлення, що відтепер ти більше не належиш лише собі. Мій синочок засинав тільки на руках або під час грудного вигодовування, і мені так і не вдалося привчити його спати у власному ліжечку. Це було непросто, адже майже весь час я була поруч із ним.
Але всі ці труднощі ніщо порівняно з тим, що дарує материнство. Перші посмішки, запах немовляти, грудне вигодовування, неймовірний зв’язок між мамою і дитиною – це спогади, які назавжди залишаються в серці.
Так, інколи важко усвідомлювати, що для маленької людини ти – цілий світ, що вона повністю залежить від тебе. Але водночас саме в цьому і є найбільше щастя. Маленька дитина дивиться на маму з безмежною довірою та любов’ю, і ця безумовна любов не зрівняється ні з чим.
Як народження дитини вплинуло на вашу самореалізацію та професійні плани?
– Якщо бути відвертою, народження дитини дуже вплинуло на мою самореалізацію. Материнський інстинкт настільки сильний, що тобі постійно хочеться бути поруч із дитиною. Особливо в перші роки, коли малюк на грудному вигодовуванні й дуже потребує мами. Я весь час думала: “Як він без мене?”. Здавалося, що для нього моя відсутність – це справжня тривога.
Фото: прес-служба зірки
Попри це, я продовжувала працювати, зніматися, залишалася професійно активною. Але поєднувати материнство й кар’єру було непросто. І я чудово розумію, наскільки важче жінкам, які не мають підтримки. Мені дуже допомагали мама, няня, іноді чоловік, і я вдячна за це. Без такої допомоги було б набагато складніше.
Я ніколи не відмовлялася від бажання реалізовуватися у професії, але постійно відчувала, ніби живу між двома світами. Зараз, коли я вже розлучена, це відчувається ще гостріше. Плануючи роботу чи нові проєкти, я завжди насамперед думаю про сина, про те, щоб він не почувався покинутим і мав достатньо мого часу та уваги.
Мені здається, що для жінки народження дитини майже завжди означає необхідність переглянути свої професійні плани й на певний час відкласти частину власних амбіцій. Це не про відмову від себе, а про зміну пріоритетів і пошук балансу між материнством та самореалізацією.
Наскільки важливою для вас є підтримка партнера та родини у щоденному житті з дитиною?
– Для мене підтримка партнера й родини має величезне значення. Я переконана, що виховання дитини – це відповідальність не лише мами, а обох батьків. На жаль, у нашому суспільстві досі зберігається уявлення, що більшість турбот про дитину має брати на себе жінка. Але чоловік – такий самий батько, як і мама, і його участь у житті дитини не менш важлива.
Якщо подивитися на історію, жінки майже ніколи не виховували дітей наодинці. Завжди була громада, родина, інші жінки, які допомагали. І мені справді пощастило, що поруч була мама, яка постійно мене підтримувала. Колишній чоловік теж допомагав, але все ж основна частина турбот, особливо в перші роки життя сина, була на мені. Під час грудного вигодовування це взагалі дуже природно, адже дитина найбільше потребує саме мами.
Фото: прес-служба зірки
Зараз, у новому шлюбі, ми з чоловіком багато говоримо про майбутнє батьківство. Для мене дуже важливо, щоб партнер був повноцінно залучений до догляду й виховання дитини. І мені приємно, що він повністю поділяє цей погляд. Він навіть каже, що готовий за потреби взяти на себе більшу частину щоденних обов’язків, щоб я могла не відмовлятися від своїх професійних планів.
Я вважаю, що така підтримка потрібна кожній жінці. Коли мама не залишається зі своїми обов’язками сам на сам, вона має більше сил, спокою й можливостей бути щасливою – а це, зрештою, найкраще і для дитини.
Чи маєте власні лайфхаки для організації дня з дитиною – режим, дисципліна, баланс?
– Я переконана, що режим дуже важливий, особливо в перший рік життя дитини. Саме тоді режим сну постійно змінюється, і батькам потрібно вчитися підлаштовуватися під ці зміни. Пам’ятаю, коли я ще не розуміла, як це працює, мені було дуже важко: я постійно почувалася виснаженою. Коли ж вдалося вибудувати режим, стало набагато легше і мені, і дитині.
Не менш важливою вважаю дисципліну. Дитина має розуміти, що батьки – це дорослі, які встановлюють правила й несуть відповідальність. Це не про суворість, а про відчуття безпеки та здорові межі.
Ще один важливий урок, який я засвоїла як мама, – не забувати про себе. Я вважаю, що в житті жінки має бути правильний баланс: спочатку ти сама, потім ваші стосунки з партнером, а вже далі – турбота про дитину та інших близьких. Це може звучати незвично, але лише тоді, коли мама має ресурс, вона здатна дати його своїй дитині.
Тому я не бачу нічого поганого в тому, щоб іноді залишити дитину з близькими й приділити час собі – сходити на манікюр, зустрітися з подругами чи просто відпочити. Це не прояв егоїзму, а необхідність. Водночас у всьому важливо зберігати баланс. Якщо повністю забути про власні потреби, згодом це може призвести до емоційного виснаження. А якщо дитина звикає, що весь світ обертається лише навколо неї, це теж не сприяє формуванню здорових стосунків між батьками й дітьми.
Як ви допомагаєте синові справлятися з емоціями та розвивати емоційний інтелект?
– Мій синочок за характером дуже стриманий. Він не завжди відкрито показує свої емоції – навіть радість іноді намагається приховати. Саме тому я змалку намагаюся допомагати йому розуміти свої почуття. Наприклад, кажу: “Зараз ти злишся”, “Зараз тобі сумно” або “Ти засмутився”. Навіть якщо він не погоджується чи заперечує, я все одно називаю емоції, щоб він поступово вчився їх розпізнавати.
Я сама багато цікавлюся темою емоційного інтелекту, читаю літературу для дорослих і намагаюся застосовувати ці знання у вихованні сина. Крім того, зараз є багато чудових дитячих книжок, які допомагають малюкам знайомитися зі своїми емоціями через прості історії та зрозумілі приклади. Вважаю, що це дуже корисний інструмент.
Мені трохи шкода, що в нашому дитинстві про емоційний інтелект майже не говорили. Нас не вчили розуміти себе, свої почуття чи правильно їх проживати. Сьогодні в батьків є набагато більше можливостей дати своїм дітям ці знання змалку, і, на мою думку, це одна з найцінніших навичок, яку ми можемо їм передати.
Як ви знаходите час для себе, щоб залишатися не лише мамою, а й жінкою з власними інтересами?
– Для мене це насамперед питання підтримки. Якщо поруч є люди, які можуть допомогти, тоді жінка справді має можливість приділити час собі й не забувати про власні інтереси. Але я прекрасно розумію, що для багатьох українських мам це непросто. На це впливають і обставини, і наш менталітет, адже нас часто виховували з думкою, що мама повинна повністю присвятити себе дитині.
Навіть моя мама не завжди могла зрозуміти, чому я іноді ставлю свої потреби на перше місце. Наприклад, якщо мені потрібно поїхати у справах чи просто відновити свій ресурс, я можу залишити сина з нянею або близькими. Для покоління наших мам це часто було неприйнятно, але я впевнена: щаслива мама – це не та, яка жертвує собою, а та, яка вміє знаходити баланс.
Фото: прес-служба зірки
При цьому я не вважаю, що існують “правильні” чи «неправильні» мами. У кожної жінки свої життєві обставини, можливості та цінності. Для когось найбільша самореалізація – повністю присвятити себе дитині. А хтось обирає залучати няню, гуртки чи репетиторів, щоб мати змогу поєднувати материнство з роботою та власним життям. І обидва підходи мають право на існування.
Я, наприклад, ще давно вирішила, що не буду тією мамою, яка щодня сидить із дитиною над домашніми завданнями. Хочу залишатися мамою, яка любить, підтримує, виховує, але не бере на себе роль учителя. Саме тому, якщо потрібно, я звертаюся до репетиторів, педагогів чи інших фахівців. Натомість із задоволенням проводжу із сином час за книжками, розмовами чи спільними заняттями.
Мені здається, універсального рецепта тут не існує. Кожна мама має знайти той баланс, який працює саме для неї, – між власними бажаннями, професійною реалізацією та потребами своєї дитини.
Яку пораду ви дали б молодим мамам, які тільки починають свій шлях у материнстві?
– Найперше – не картайте себе за помилки. Не думайте, що з вами щось не так. Повірте, з вами все гаразд. Я й сама дуже часто звинувачувала себе, тому що реальність материнства виявилася зовсім не такою, як я собі уявляла. Здавалося, що дивишся на інших мам – і в них усе легко. Але коли дитина з’являється саме у тебе, це зовсім інше відчуття.
Пам’ятаю, коли мені вперше дали сина на руки, у мене була лише одна думка: “Серйозно? І жодної інструкції ?”. Це справді момент, коли відчуваєш повну розгубленість. Ти вчишся бути мамою вже в процесі, помиляєшся, робиш висновки й рухаєшся далі. І це абсолютно нормально.
Ще одна важлива порада – не боятися просити про допомогу. Не потрібно намагатися довести всім, що ви впораєтеся абсолютно самі. Якщо є можливість залучити чоловіка, маму, рідних чи няню хоча б на кілька годин, обов’язково скористайтеся нею. Іноді навіть можливість спокійно прийняти душ або просто побути наодинці із собою допомагає відновити сили.
І, мабуть, найголовніше – не дозволяйте чужим оцінкам визначати, яка ви мама. Завжди знайдеться хтось, хто скаже, що ви робите щось не так. Але це не означає, що ви погана. Кожна жінка проходить свій унікальний шлях у материнстві, і немає єдиного правильного сценарію. Важливо слухати себе, любити свою дитину й пам’ятати, що ідеальних мам не існує.
Що стало для вас найбільшим відкриттям після народження дитини?
– Найбільшим відкриттям для мене стало те, що може існувати настільки велика, безумовна любов. До народження сина мені здавалося, що я вже знаю, що таке любити. Але материнська любов — це зовсім інше почуття, яке неможливо порівняти ні з чим.
Ти любиш свою дитину не за те, що вона красива, розумна чи слухняна. Не за її вчинки чи слова. Ти любиш її просто тому, що вона є. Це любов, яка не залежить від обставин. Навіть коли дитина вередує, не слухається чи випробовує твоє терпіння, ти дивишся на неї й розумієш, що любиш так само сильно.
Саме це стало для мене найбільшим відкриттям. Я усвідомила, що материнська любов – безумовна. Вона не потребує жодних причин чи пояснень. І, мабуть, це найсильніше почуття, яке може пережити людина.
Які цінності ви прагнете передати синові?
– Насамперед мені хочеться прищепити синові любов до свободи – свободи бути собою, не боятися мріяти й вірити, що в житті можливо дуже багато. Я часто звертаю його увагу на красу навколишнього світу, на можливості, які нас оточують, і на те, що багато чого залежить від нашого бажання, праці та віри в себе.
Також для мене дуже важливо виховати в ньому повагу до жінок. Я хочу, щоб він виріс уважним, турботливим і вмів ставитися до жінки з ніжністю та гідністю. Ми багато про це говоримо, а ще я намагаюся показувати це власним прикладом: як важливо бути ввічливим, говорити теплі слова, проявляти повагу й цінувати людину поруч.
Як ви ставитеся до сучасних викликів – гаджетів, соцмереж і їхнього впливу на дітей?
– Я не є категорично проти гаджетів, адже ми живемо у світі, який стрімко цифровізується, і повністю уникнути технологій сьогодні просто неможливо. Важливо лише, щоб вони були інструментом, а не замінювали живе спілкування, ігри та розвиток дитини.
Зараз у нас із сином діють чіткі обмеження: гаджети майже повністю заборонені. Телефон я даю йому лише для спілкування з татом — щоб він міг написати повідомлення чи зателефонувати. Ми не користуємося YouTube, не граємо в ігри на телефоні, також обмежуємо перегляд мультфільмів.
Я помітила, що коли в житті дитини стає забагато гаджетів, це впливає на її емоційний стан: син стає більш нервовим, йому складніше концентруватися, він сильніше реагує на різні ситуації. Тому для мене важливо зберігати баланс і не перевантажувати його цифровим контентом.
Звичайно, я не ставлю жорстких заборон назавжди. Іноді ми можемо разом подивитися мультфільм чи пограти в якусь гру, але це скоріше виняток, ніж щоденна звичка. Мені важливо, щоб у сина залишалося дитинство з живими емоціями, спілкуванням, творчістю та справжніми відкриттями.
Що допомагає вам залишатися сильною у складні моменти материнства?
– Мабуть, найбільше мені допомагає усвідомлення того, що я не одна. Я така сама жінка, як мільйони українських мам, які щодня проходять через свої випробування. У кожної є складні моменти, страхи, втома й переживання.
Пам’ятаю, як важко мені було, коли у сина була операція. Я дуже хвилювалася, але в якийсь момент зрозуміла: через подібні ситуації проходить багато мам. У когось дитина хворіє, хтось не спить ночами, хтось стикається з дитячими капризами чи труднощами з харчуванням. Розуміння, що ти не одна у своїх переживаннях, додає сил.
Особливо це відчувається зараз, у реаліях війни. Коли лунають вибухи, ти береш дитину, ховаєш її, закриваєш собою і думаєш лише про одне – захистити. І я розумію, що так роблять тисячі українських мам. Ця сила, напевно, народжується саме з любові до дитини.
Ще один великий стимул для мене – усвідомлення, що для моєї дитини саме я є найближчою і найважливішою людиною. Це мотивує мене піклуватися про своє здоров’я, розвиватися, будувати кар’єру й робити правильний вибір у житті.
Також я завжди пам’ятаю, що син дивиться на мене і бере приклад. Від того, які рішення я приймаю, які стосунки будую і як ставлюся до себе, залежить його майбутнє розуміння світу та стосунків. Саме це дає мені сміливість змінювати своє життя, приймати важливі рішення й залишатися сильною заради нього.
Нагадаємо, що раніше в ексклюзивному інтерв’ю для Dytyna Media Аліна Гросу розповіла, як змінилася під час вагітності та чим займався в цей час її чоловік.
Читайте такожЕксклюзивне інтерв’ю з Любавою Грєшновою: про сина, виховання і компроміси в родиніЧитати статтю 
Сообщение Відверта розмова з Наталкою Денисенко про материнство, сина й підтримку партнера появились сначала на Dytyna.media — Все про дітей, батьківство та розвиток дитини.